Опитування

Який би Ви підтримали напрямок проекту впровадження ІТ та мобільних технологій для покращення життєдіяльності міської інфраструктури населення, в рамках концепції «Розумні міста"

Дивитись результати

Завантаження ... Завантаження ...

Архіви новин

Електронні петиції

Електронні петиції

Урядові сайти

Президент України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України

Надвірнянські ресурси

Надвірнянська районна рада Надвірнянська районна державна адміністрація Відділ освіти Надвірнянської РДА

Гарячі телефони

КП «Надвірнянський житловик»

черговий - 26275

КП "Надвірнаводоканал"

диспетчер (робочі дні 8.00-17.00) - 29067

оператор водозабору (цілодобово) - 28474, 0673448010

черговий (вихідні та святкові дні) - 79806

Безпечне місто

Оголошення

Актуальне відео

Надвірна – шлях до Карпат

Стерилізаційний пункт у дії

Капремонт системи водовідведення на Ломоносова, 5

Міський голова про зустріч з керівництвом ПАТ “Укрнафта”

Вирішення питання поводження з побутовими відходами

Переможці Бюджету участі 2018

Безпека в місті

Відеозвіт міського голови Зіновія Андрійовича та Надвірнянської міської ради за 2017 рік

 

 

 

Відеоархів

Децентралізація влади

12.03.2019

Слава Стецько: «Як я люблю Україну! Я вірю в Українську націю»

«Жіноцтво відіграло велику роль в часі створення УПА, в часи боїв УПА, а дуже часто жінки брали участь в боях.  Навіть тоді коли УПА відсилала відділи на захід через кілька кордонів, жінки ішли в одностроях із зброєю в руках, щоби переконати захід, що Україна не зложила зброї, що Україна воює далі проти большевизму, проти російської окупації, щоби був розголос про ту боротьбу, бо світ тоді мовчав…».   Ці слова належать Ярославі Стецько, дружині ідеолога українського націоналізму Ярослава Стецька. Життя цієї жінки було бурхливим, цікавим, незвичайним. Вона була однією з тих жінок, які поклали своє життя на вівтар боротьби, пліч-о-пліч з своїм чоловіком.

12 березня минає 16 років, як не стало засновника та першої голови Конгресу Українських націоналістів, голови ОУН (б), багатолітнього президента Антибільшовицького Блоку Народів, народного депутата трьох скликань Ярослави Стецько. Вона мала хворе серце і лікарі наполягали на операції, але “пацієнтка відмовилась від оперативного втручання через невідкладні справи на Батьківщині” – таким був останній запис її медичної книжки….

Одержима національною ідеєю державобудування, Слава Стецько присвятила їй все своє свідоме життя, пройшла крізь бурі епохи і залишилась вірною національній ідеї. Самостійна Соборна Українська Держава, вільна держава, де заможно живуть люди – ось мета всього її життя.

    Свій шлях вона починала як вчителька. Як розповідають колишні учні, Ярослава Стецько  була не лише хорошим педагогом, але  й дуже турботливою людиною. «Люди тоді жили дуже бідно, діти часто приходили до школи голодні і босі. То вона, коли таке бачила, спочатку забирала дитину до сусідньої кімнати, відігрівала, поїла чаєм, годувала, а тільки потім урок починала»,– згадують її  вихованці.

      Там у школі, в селі Юшківці Жидачівського району Львівської області, Ярослава Стецько не просто вчителювала. У школі вона жила і таємно працювала по ночам  в маленькому підвальчику, де була влаштована друкарня.

    Підпільну літературу розповсюджували по всьому районі. Починалася вона такими рядками:  «Я, воїн Української повстанської армії, взявши в руки зброю, урочисто клянуся своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю всіх найкращих синів України…».

       Трохи пізніше, саме у цьому підвальчику з’явилися на світ газети  «За Українську Державу», журнали «Український комар», «Повстанець» та інші.

   Займатися такою справою було доволі небезпечно, адже за Ярославою Стецько постійно стежили. У 1943 році  в Львові її таки заарештували німці за націоналістичну пропаганду.

    З тюрми Ганні  вдалося вийти за допомогою друзів. Вони й розповіли  про «Акт про відновлення самостійності України», що його 30 червня 1941 року в Львові зачитав голова Українського державного правління Ярослав Стецько. Ганна тоді й гадки не мала, що ця людина стане її коханням, її долею.

   У 1938-му вона стала членом ОУН, у 1943 – ув’язнена німцями у Львові за націоналістичну пропаганду. З тюрми Ганні  вдалося вийти за допомогою друзів. Вони й розповіли  про «Акт про відновлення самостійності України», що його 30 червня 1941 року у Львові зачитав голова Українського державного правління Ярослав Стецько. Ганна тоді й гадки не мала, що ця людина стане її коханням і долею.

 Восени 1944 за дорученням проводу ОУН Ганна виїхала за кордон: спочатку у Відень, потім – в Баварію, Мюнхен. Тим часом у концтаборі Заксенгаузен у бункері смерті сидів її майбутній чоловік Ярослав Стецько – німці заарештували його за відмову відкликати Акт відновлення Української Держави. Коли після звільнення Ярослав Стецько утікав з-під нагляду гестапо, його було тяжко поранено.

   Саме Ганна Музика очолювала мобільну групу, яка викрала пораненого Ярослава Стецька із госпіталю з-під арешту. Дивом подолавши дві тисячі кілометрів, Ярослава Стецька доправили до Мюнхена. Під час цієї подорожі Ганна Музика стала Славою, між обома зародилося сильне кохання. У 1946 році  в Мюнхені Ярослав і Ярослава побралися, і відтоді вона – дружина «професійного революціонера» і перша його помічниця в усіх справах. Подружжя Стецьків їздили  по світу та розповідали правду про сталінський режим, радянську владу, голодомор, мільйонні жертви. Вони зустрічалися з світовими лідерами, організовували просвітні компанії, конференції, щоб привернути увагу до  боротьби проти тоталітаризму в усьому світі.

      Ні Ярослав, ні Слава Стецько до кінця життя так і не взяли собі підданства жодної країни – залишалися особами без громадянства. Вони прагнули бути громадянами  незалежної України. «Я можу одержати громадянство тільки там, де народилася.” – говорила Ярослава Стецько. 

    Славу Стецько знали прем’єр – міністри, президенти, високопосадовці різних країн світу. Вона очолювала Антибільшовицький блок народів. Керувала  у Мюнхені розгалуженою структурою ОУН.

     Була засновником та очолювала  Конгрес Українських Націоналістів. Майже 10 років очолювала ОУН, тримала у своїх руках важливі організаційні нитки, а також міжнародні контакти. Була  депутатом Верховної Ради  другого, третього та четвертого скликання. Ярослава Стецько – приклад справжньої жінки, гідної доньки України, лицарки  духу та віри.

     Яскрава громадська діячка, політик, що змушена була емігрувати за кордон, до кінця життя зоставалася вірною своїй Україні. «Я вірю в Українську націю» – життєве кредо Ярослави Стецько. “Як я люблю цю Україну!”- щоразу говорила Слава Стецько, коли їхала з Борисполя до Києва. Кращої країни у світі – а я об’їздила багато, але з такими краєвидами, горами, з такою землею – немає ніде!”

Рішенням Надвірнянської міської ради Ярославі Стецько присвоєно звання «Почесний громадянин міста Надвірна». 14 жовтня 2005 року, в день Святої Покрови Пресвятої Богородиці, урочисто відкрито меморіальну дошку Голові Проводу Організації Українських Націоналістів Ярославі Стецько на лівому бічному фасаді будинку музею історії Надвірнянщини на майдані Шевченка.

Вверх